Історія ЦГО

Перший період

   23 травня 1844 року С. Петербурзька Імператорська Академія наук звернулась з листом до опікуна Київського учбового округу з пропозицією: "…заснувати при гімназіях і школах, при яких це буде вважатися кращим, метеорологічні обсерваторії і відкрити в самому Києві заклади такого ж роду, звідки наглядачі станцій могли б в цей же час отримувати настанови і відомості, які їм необхідні…"

   24 серпня 1846 року опікун Київського учбового округу затвердив пропозицію професора фізико-математичних наук Венедикта Чеховича "Про організацію мережі метеорологічних станцій і центрального закладу такого роду в самому Києві". На його думку: "для облаштування Метеорологічної обсерваторії все необхідне має Київский університет Святого Володимира".

В. Чехович звернувся до Академії наук з проханням забезпечити організацію обсерваторії та мережі метеорологічних станцій приладами, але через брак коштів Академія наук запропонувала обмежитись облаштуванням Метеорологічної обсерваторії в самому Києві при університеті.

8 липня 1848 року радою університету вирішено розташувати окрему тимчасову дерев’яну споруду обсерваторії у Ботанічному саду, а 12 лютого 1851 року директор Головної фізичної обсерваторії професор Адольф Купфер схвалив проект кам’яного будинку Метеорологічної обсерваторії в Києві, підготовлений архітектором Беретті.

Будівництво приміщення почалось 18 травня 1851 року за адресою вул. Павла Скоропадського, 14. А офіційне відкриття відбулося 15 травня 1855 року, тобто травень є щасливим місяцем в роботі обсерваторії.

Цей будинок, що знаходився на вул. Л. Толстого, 14 мав табличку пам'ятки архітектури, але був перебудований і на його місці з'явився "дуже важливий" для столиці об'єкт - казино "Маріо".

   Першим директором обсерваторії з 1855 по 1858 роки став професор фізики Київського університету Ернест Кнорр.

  Метеорологічні спостереження в Київській обсерваторії були основними. Уже в травні 1855 року у «Вчених записках» (пізніше «Университетские известия» (Університетські повідомлення?) Київського університету були опубліковані спостереження за погодою, що були проведені з 15 по 20 травня того ж року.

Керівниками обсерваторії в XIX столітті були, як правило, визначні вчені. Матвій Тализін, професор фізики і математики Київського університету був директором обсерваторії з 1858 по 1865 роки. За цей період він організував щомісячну публікацію метеорологічних спостережень в "Университетских известиях".

   З 1865 по 1885 роки обсерваторією керував Михайло Авенаріус, один з видатних фізиків другої половини XIX століття. Йому належать одні з перших робіт по метеорології "Деякі з результатів 12-ти річних спостережень Університетської Метеорологічної обсерваторії", надруковані в "Университетских известиях" в 1868 році.

Михайло Петрович домігся матеріального заохочення спостерігачам, зміцнив матеріальну базу обсерваторії, розширив обсяг метеорологічних спостережень, а також створив школу метеорологів.

   Учнем і послідовником М.П. Авенаріуса був Олександр Клоссовський. Протягом 90-х років XIX століття він організував і керував діяльністю метеорологічної мережі Південно-Західної Росії. Ця мережа охопила Бессарабську, Херсонську, Таврійську губернії, а також південні повіти Київської і Подільської. Всі організовані ним метеорологічні станції вели спостереження за температурою, атмосферними явищами, сніговим покривом, опадами, а також докладний або скорочений сільськогосподарський щоденник. Основна увага приділялася сільськогосподарській складовій метеоспостережень.

Мережа утримувалась за рахунок коштів губерній, міст та державних установ. Матеріали спостережень публікувались в працях метеорологічної мережі Південно-Західної Росії. Всього вийшло 6 томів цього видання.

  Авторитет обсерваторії зріс в період керівництва Петра Броунова в 1891-1895 роках. Роботу він почав з розширення програми спостережень на мережі підпорядкованих метеостанцій. Незабаром він організував регулярний випуск "Спостережень Метеорологічної обсерваторії" (всього вийшло більше 40 випусків) та видання "Праць з сільськогосподарської метеорології".

Петро Броунов організував Придніпровську мережу метеорологічних станцій, до складу якої входили метеостанції Київської, Чернігівської, Полтавської, Харківської, Курської, Орловської, Могілеівської, Мінської і Гродненської губерній). Загалом, до мережі в 1896 році входило понад 700 метеостанцій, тобто набагато більше ніж сьогодні. Організована Броуновим Придніпровська метеорологічна мережа працювала до початку 1918 року.

Багаторічна робота у сфері сільськогосподарської метеорології принесла Петру Броунову світову славу і він по праву належить до засновників агрометеорології, підвалини якої були закладені саме в Києві.

   Двадцять років, з 1895 по 1916 р., обсерваторію очолював Йосип Косоногов. Під його керівництвом в обсерваторії отримали розвиток нові спеціалізовані види спостережень за зливами, сонячною радіацією тощо. При ньому була організована служба інформації про вегетацію і врожай сільськогосподарських культур, видані 52 випуски "Сільськогосподарського метеорологічного бюлетеня Київської метеорологічної обсерваторії".

З квітня 1918 р., за запитом тодішнього директора Київської метеорологічної обсерваторії Чеслава Бялобржевського, рада університету дозволила запуски «куль-пілотів». І вже 15 квітня запустили першого пілота з анемометричної вежі над західною частиною будинку Університету.

 Під час Першої світової війни гідрометеорологічна мережа була переорієнтована на забезпечення потреб армії.

   За свідченням ветеранів обсерваторії, в часи Української Народної Республіки з роботою обсерваторії ознайомився головний отаман УНР Симон Петлюра. На жаль, в наступні роки колектив не удостоювався честі бути відвіданим хоча б міністром.

У 1924 році магнітно-метеорологічна обсерваторія була виведена зі складу Київського інституту народної освіти і підпорядкована Укрнауці. В 1926 році при Укрнауці була організована кафедра геофізики і сільськогосподарської метеорології, яку очолив Борис Срезневський, залишаючись в той же час директором обсерваторії.

З 1929 року обсерваторія ввійшла до складу новоствореного Гідрометеорологічного Комітету УРСР.

   Умови міста ускладнили проведення метеорологічних спостережень. Тому за ініціативи керівника Укрмету Миколи Данилевського в 1925 році було прийнято рішення організувати геофізичну обсерваторію в заміських умовах. З цією метою було обрано місце поблизу села Тимки 3а 20 км на південь від Бобровиці Чернігівської області. Вже у січні 1926 в обсерваторії в Тимках розпочались метеорологічні спостереження. Основним напрямком робіт була аерологія. Однак через розташування лісового масиву поблизу обсерваторії стримувало спостереження. Обсерваторію невдовзі було перенесено до Борисполя.

Регулярні метеорологічні спостереження в Борисполі розпочались у липні 1931 року. Сюди ж у 1934 році були переміщені з Києва магніто-метеорологічні та актинометричні спостереження.

   Бориспільська геофізична обсерваторія мала сучасніше на той час устаткування і прилади, кваліфікаованих працівників і була найбільшим метеорологічним і геофізичним закладом України.

75-річчю обсерваторії була присвячена стаття її тогочасного очільника обсерваторії – Івана Половка в п'ятому номері журналу "Погода й життя" за 1930 рік.

З 1935 року в обсерваторії розпочались запуски радіозондів. Того ж року радіозонд був запущений у Києві з площі Богдана Хмельницького. Свідком цього запуску був Михайло Гальченко, який згодом, у 1976-1981 рр., був директором Української гідрометобсерваторії.

Першим директором Бориспільської обсерваторії був Тимофій Богатир, майбутній багаторічний керівник гідрометслужби України. Надалі керівниками обсерваторії були Микола Гельмгольц, Наум Пінус, Василь Лічікакі, а з 1940 до початку війни – Олександр Федосеєв.

Після повернення радянської влади до Києва відновлюється робота науково-дослідної геофізичної обсерваторії. В цей час її очільниками були: Валентин Попов (1944 – 1948 рр.), Геннадій Прихотько (1948 – 1950 рр.), Павло Андрійченко (1950 – 1952 рр.), Ілля Данільцев (1952 – 1953 рр.).

В обсерваторії запроваджувалися нові методи спостережень. Наприклад, в 1947 році почались спостереження за атмосферною електрикою.

Агрометеорологічні спостереження і дослідження Геофізичної обсерваторії були продовжені на агрометеорологічній станції Київ, яка була відкрита на тодішній околиці міста. Нині тут (Проспект Науки, 37) розташована об’єднана гідрометеостанція Київ, метеодані з якої щодня надходять на міжнародний обмін а за високу якість спостережень у 2005 році нагороджена Грамотою Всесвітньої метеорологічної організації.

В 1953 році на базі геофізичної і гідрологічної обсерваторій у Києві був створений Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут. До його складу ввійшли науково-дослідні відділи, сектори і лабораторії вказаних обсерваторій. Створення УкрНДГМІ ознаменувало закінчення першого періоду в діяльності обсерваторії.

Другий період

   В 1956 році розпочався новий етап в діяльності обсерваторії, коли на базі режимних відділів Українського управління гідрометслужби була організована Київська метеорологічна обсерваторія. Її першим директором був Іван Лапа (1956 – 1961 рр.), якого потім змінив Олександр Мороз (1961 – 1965 рр.). Після нього обсерваторією керували Олександр Приходько (1965 – 1971 рр.), Валентин Шмаков (1971 – 1976 рр.), Гальченко Михайло (1976 – 1981 рр.).

Київська гідрометеорологічна обсерваторія з 1956 по 1959 рр. розташовувалася у приміщенні Управління гідрометслужби (вул. Золотоворітська, 6); з 1959 по 1964 роки – по вул. Толстого, 14, а з 1964 року – за сучасною адресою: Проспект Науки, 39, корпус 2.

    До складу відновленої обсерваторії увійшли відділи, лабораторії і групи метеорології і клімату, актинометрії, аерологічний, гідрології, гідрографічна партія, лабораторія хімії поверхневих вод і атмосфери, гідрометеорологічного фонду даних тощо. Цей час характеризується стрімким розвитком спостережень за станом хімічного забруднення та радіаційного забруднення.

Знаменним в історії обсерваторії був 1973 рік. В цьому році на території України була в основному створена державна служба спостережень і контролю за забрудненням природного середовища. В зв'язку із збільшенням об'єму робіт і враховуючи велику питому вагу нових видів спостережень 15 травня 1973 року Київська ГМО була реорганізована в Українську Гідрометеорологічну обсерваторію.

    Найбільшого розвитку мережа досягла на початку 90-х років. Починаючи з 1992-93 рр. її розвиток загальмувався, що не завадило в цілому зберегти мережу і якість спостережень за станом забруднення природного середовища.

    Другий період наближався до завершення під час керівництва Миколи Падуна, який був директором обсерваторії в 1981 – 83 рр.. Згідно з наказом колишнього Держкомгідромету СРСР на базі республіканських обсерваторій та бюро погоди були створені республіканські гідрометцентри, зокрема в Києві, відомий нині як Український гідрометцентр.

З 1983 р. обсерваторія перетворилася на Київський центр спостережень та контролю забруднення навколишнього середовища, що з 1 липня 1986 набув назву Український центр радіаційного контролю забруднення природного середовища, яким з 1 серпня 1986 р. керував Олег Серебряков. З 1 листопада 1988 р. центр очолив Олександр Косовець. Поступово, до складу центру ввійшли всі гідрометстанції Київської області та Києва. З травня 1996 р. центру повернули статус і назву обсерваторії – Центральна геофізична обсерваторя. Таким чином другий період в житті обсерваторії завершився і розпочався її третій період.

Третій період

    Останні майже три десятиліття відзначаються поступовим зміцненням авторитету обсерваторії, більшою самостійністю у вирішенні фінансово-господарських питань. Зокрема, в I кварталі 1989 р. вона перейшла на самостійний фінансовий баланс і вперше в своїй історії набула статусу повноцінної організації.

   В 1995 р. Постановою Уряду у складі Республіканського центру спостережень за станом природного середовища (так на той час називалась ЦГО), створено Галузевий державний архів гідрометслужби України, що є правонаступником Відділу гідрометеорологічного фонду (Гідрометфонд), заснованого у Київській метеорологічній обсерваторії у 1958 р.

    З травня 1996р. обсерваторія отримала сучасну назву, яка дозволила прокласти місток із середини XIX століття до кінця XX. Більше того, назва "Центральна геофізична обсерваторія" вписана в Закон про гідрометеорологічну діяльність, який було прийнято Верховною Радою України в лютому 1999 р.

Матеріали ЦГО складають основу багатьох наукових праць, зокрема монографії Віктора Вишневського та Олександра Косовця "Гідрометеорологічні характеристики річок України", а також "Екологічного атласу Києва".

З 2005 р. за ініціативи керівника Олександра Олександровича, поновилося щорічне видавництво «Праці Центральної Геофізичної Обсерваторії», а з 2018 року, під новою назвою «Праці Центральної Геофізичної Обсерваторії імені Бориса Срезневського», які вперше були видані 1948 року.

У лютому 2006 року за заслуги перед українським народом, з нагоди 150-річчя заснування, ЦГО нагороджено грамотою Верховної Ради України.

З вересня 2010 р. перший канал українського радіо розпочинав ранкове мовлення з інформації про щоденні мінімуми і максимуми температур у Києві за даними спостережень обсерваторії з 1881 р. На жаль, нове керівництво суспільного радіо зняло цю інформацію з ефіру.

2011 відділ метеорології ЦГО підготував кліматологічний довідник «Історія та фізико-географічний опис метеорологічних станцій України»

2016 року, за сприяння Олександра Косовця, було отримано дозвіл на запуск експериментального зонда, у складі якого містився GPS (Global Positioning System) навігатор, на базі Об’єднаної гідрометеорологічної станції (ОГМС) Київ.

Знакова подія відбулася в житті обсерваторії 2017 р., наказом Міністерства внутрішніх справ України ЦГО присвоєно ім’я відомого вченого, фізика та метеоролога Бориса Срезневського.

У 2021 році директором стає Андрій Куций, що поступово усучаснює роботу ЦГО. Відбувається поетапне омолодження робочого складу співробітників, йде оновлення технічної бази, діджатилізація робочого процесу і розширення медійної активності та інформаційно-просвітницької діяльності.

З моменту повномасштабного вторгнення Росії на Українські землі 24 лютого 2022 р., навіть за умов, коли спостереження на метеорологічних станціях і гідрологічних постах являли собою смертельну загрозу, працівники гідрометслужби продовжували працювати, передаючи отримані дані до ЦГО.

У цьому ж році вийшла книга "Багаторичні зміни водного режиму річок України", підготовлена ​​професором Віктором Вишневським та Андрієм Куцим – директором ЦГО. Зміст книги значною мірою спирається на багаторічні дані спостережень, що охоплюють період від 1851 до 2020 р. включно.

24 червня цього ж року праці ЦГО було офіційно зареєстровано як науково-популярне видання.

У 2022 році було завершено кропітку роботу над створенням Кадастру клімату України, що є найбільшим та найдостовірнішим джерелом даних про клімат держави і який має дані за 9091-2020 рр.

За аналізом даних Кадастру професором Віктором Вишневським, начальником відділу кліматології ЦГО Оленою Доніч та Андрієм Куцим – директор ЦГО була підготовлена книги "Клімат Києва та його околиць", презентація якої відбулася у Всесвітній день водних ресурсів і напередодні Всесвітнього метеорологічного дня 22 березня 2023 р.

На сьогодні обсерваторія є найстарішою організацією в системі гідрометслужби України, а за широтою напрямків діяльності не має аналогів у Європі.

Центральна геофізична обсерваторія імені Бориса Срезневського за роки свого розвитку набула складної структури, яка включає ряд станцій (Агрометеорологічну станцію Миронівка, гідрологічну станцію Київ, об'єднані гідрометеорологічні станції Вишгород та Київ, а також метеостанції Баришівка, Бориспіль, Тетерів Яготин, Біла Церква, Фастів та Чорнобиль), відділів та секторів, що тісно пов’язані між собою. Робота безпосередньо охоплює метеорологічні, кліматологічні, гідрологічні вимірювання, отримання даних для радіаційно-екологічного контролю, спостереження за станом хімічного забруднення та інформацію про стан забруднення природного середовища. Регулярні вимірювання, які не зупиняються і зараз. Вони використовуються в аграрній сфері, будівництві, проектуванні та прогнозах, а починаючи з 24 лютого 2022 року, їх активно використовують Збройні Сили України, що є нагодою довести корисність ЦГО і на військовому поприщі.