Питання радіаційного стану довкілля залишається болючою темою для населення нашої країни. Трагічні події квітня 1986 року, які завдали суттєвої шкоди навколишньому середовищу та негативно позначилися на здоров’ї людей, настільки глибоко закарбувалися у нашій свідомості, що їх відлуння відчувається і досі, спричиняючи масу стурбованих запитів щодо радіаційної ситуації до природоохоронних організацій та державних установ. І об’єктивно кажучи, така стурбованість не завжди буває безпідставною. Згадаємо гучні події останніх десятирічь – аварію на АЕС Фукушіма-1 у 2011 році, масштабні лісові пожежі на території зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення у 2015 та 2020 роках, викид радіонукліду рутенію-106 у 2017 році з невідомого джерела за межами України, вибух на військовому полігоні у Архангельській області рф у 2019 – які супроводжувались надходженням радіоактивності у навколишнє середовище, а також найактуальнішу на сьогодні загрозу радіаційній безпеці – окупацію Запорізької АЕС та ризики для її системи охолодження внаслідок спустошення Каховського водосховища.

Незважаючи на значимість теми, далеко не кожен мешканець України знає, хто саме забезпечує населення та державні органи актуальною інформацією про фактичний радіаційний стан. Тож прояснимо це питання.

Здійсненням систематичного радіаційного моніторингу довкілля в нашій країні вже багато десятків років займається національна гідрометеорологічна служба України, яка виконує регулярні спостереження на розгалуженій мережі, що щільно охоплює усю територію країни.

Хоча початком радіаційно-екологічного моніторингу навколишнього середовища в Україні багато хто вважає сумний рік Чорнобильської катастрофи, насправді ж організація мережі спостережень за радіоактивним забрудненням довкілля відноситься ще до 1960-х років. Її створення було обумовлено необхідністю оцінки наслідків використання ядерної енергії у різних сферах діяльності людини, перш за все випробувань ядерних вибухових пристроїв у атмосфері.

Радіометрична мережа української гідрометслужби починалась з 16 пунктів спостережень, а у останній передаварійний рік складалась вже з 188 пунктів контролю рівнів гамма-випромінення та 29 пунктів спостережень за забрудненням повітря. 

Аварія на Чорнобильській АЕС дала новий поштовх розвитку системи радіаційного моніторингу в Україні. На державну гідрометеорологічну службу, враховуючи досвід радіаційних спостережень попередніх років, було покладено завдання дослідження стану радіоактивного забруднення території України. Фахівці служби брали активну участь в оцінюванні масштабу наслідків Чорнобильської катастрофи, виявленні та уточненні контурів зон радіоактивного забруднення. Отримана інформація слугувала підґрунтям для розроблення програм заходів щодо протирадіаційного захисту населення.

Сьогодні коло завдань гідрометеорологічної служби у царині радіоекологічного моніторингу включає в себе здійснення загальнодержавного фонового моніторингу стану приземної атмосфери та поверхневих вод на території України, а також незалежний моніторинг стану навколишнього природного середовища навколо діючих атомних електростанцій. До нових викликів, пов’язаних із воєнним часом, належить забезпечення готовності гідрометеорологічної служби до реагування на радіаційні/ядерні аварії та підсилення можливостей щодо раннього виявлення  радіоактивних речовин у довкіллі.

Важливим завданням радіаційного моніторингу, окрім відстеження часових та просторових змін характеристик радіаційного стану довкілля, є забезпечення інформаційної підтримки органів державної влади для прийняття рішень щодо забезпечення належного рівня протирадіаційного захисту населення.