Питання стану радіоактивного забруднення довкілля залишається болючою темою для населення нашої країни. Трагічні події квітня 1986 року, які завдали суттєвої шкоди навколишньому середовищу та негативно позначилися на здоров’ї людей, настільки глибоко закарбувалися у нашій свідомості, що їх відлуння і досі відчувається кожної весни, коли до природоохоронних організацій та державних установ надходить маса стурбованих запитів щодо радіаційної ситуації. І об’єктивно кажучи, така стурбованість не завжди буває безпідставною. Досить згадати гучні події останнього десятиріччя – аварію на АЕС Фукушіма-1 у 2011 році, масштабні лісові пожежі на території зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення у 2015 та 2020 роках, викид радіонукліду рутенію-106 у 2017 році з невідомого джерела за межами України, вибух на військовому полігоні у Архангельській області РФ у 2019, – які супроводжувались надходженням радіоактивності у навколишнє середовище. Не варто забувати також, що наявність атомних електростанцій на території країни та за її межами несе у собі потенційну загрозу радіаційного забруднення довкілля у разі виникнення нештатних ситуацій.

 Втім далеко не кожен мешканець України знає, хто саме забезпечує населення та державні органи актуальною інформацією про фактичний радіаційний стан. Тож прояснимо це питання. 

 Здійсненням систематичного радіаційного моніторингу довкілля в нашій країні вже багато десятків років займається національна гідрометеорологічна служба України, яка виконує регулярні спостереження на розгалуженій мережі, що охоплює усю територію країни.

 Хоча початком радіаційно-екологічного моніторингу навколишнього середовища в Україні багато хто вважає сумний рік Чорнобильської катастрофи, насправді ж організація мережі спостережень за радіоактивним забрудненням довкілля відноситься ще до 1960-х років. Її створення було обумовлено необхідністю оцінки наслідків використання ядерної енергії у різних сферах діяльності людини, перш за все випробувань ядерних вибухових пристроїв у атмосфері.

 Радіометрична мережа української гідрометслужби починалась з 16 пунктів спостережень, а у останній передаварійний рік складалась вже з 188 пунктів контролю рівнів гамма-випромінення та 29 пунктів спостережень за забрудненням повітря. 

 Аварія на Чорнобильській АЕС дала новий поштовх розвитку системи радіаційного моніторингу в Україні. На державну гідрометеорологічну службу, враховуючи досвід радіаційних спостережень попередніх років, було покладено завдання щодо оцінки стану радіоактивного забруднення території України.

 Фахівці служби брали активну участь в оцінці масштабу наслідків Чорнобильської катастрофи, виявленні та уточненні контурів зон радіоактивного забруднення. Отримана інформація бралась за основу при розробці програм заходів щодо протирадіаційного захисту населення.

 Сьогодні коло завдань гідрометеорологічної служби у царині радіоекологічного моніторингу включає в себе здійснення загальнодержавного моніторингу стану приземної атмосфери та поверхневих вод на території України, а також незалежний моніторинг стану навколишнього природного середовища навколо діючих атомних електростанцій. У сферу постійної діяльності залучені 163 станції спостережень за рівнем гамма-фону, 51 пункт контролю радіоактивного забруднення атмосферних випадань, 7 пунктів контролю повітряних аерозолів (без урахування пунктів контролю, розташованих на території анексованого Криму та тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей). Радіаційно-екологічний моніторинг поверхневих вод України охоплює Дніпровську водну систему (р. Дніпро, Десна, Дніпровсько-Бузький лиман), річки Південний Буг та Дунай, а також водні об’єкти у зонах впливу діючих АЕС.

  Одним з основних завдань радіаційного моніторингу, окрім відстеження часових та просторових змін характеристик радіаційного стану довкілля, є забезпечення інформаційної підтримки органів державної влади для прийняття рішень щодо забезпечення належного рівня протирадіаційного захисту населення, попередження та мінімізації негативних наслідків імовірних радіаційних чи ядерних загроз. Задля досягнення цих цілей у складі Українського гідрометеорологічного центру було створено окремий підрозділ – Центр прогнозування наслідків радіаційних аварій, до завдань якого входить збір, систематизація, аналіз результатів спостережень, прогнозування радіологічних наслідків надзвичайних ситуацій, зокрема математичне моделювання просторового перенесення радіоактивно-забруднених повітряних мас. І у цьому контексті мережа радіометричних спостережень ДСНС України залишається фактично єдиним (за межами майданчиків АЕС і зони відчуження ЧАЕС) надійним джерелом первинних даних про радіаційний стан довкілля.

Інформація про рівні гамма-випромінення, отримана за результатами роботи радіометричної мережі України, щоденно передається до єдиної системи інформаційного обміну EURDEP (європейська радіологічна платформа обміну даними) Об’єднаного дослідницького Центру Європейської Комісії. Ця інформація завантажуються також і до баз даних міжнародної інформаційної системи радіаційного моніторингу Центру інцидентів та аварійних ситуацій МАГАТЕ – IRMIS.

  На жаль радіаційний моніторинг не належить до пріоритетів держави. Впродовж останніх 30 років оснащення мережі  необхідними приладами, засобами радіаційного контролю і аналітичним обладнанням фактично не здійснювалось, і можливості гідрометслужби ефективно виконувати функції моніторингу довкілля з метою протирадіаційного захисту населення і охорони навколишнього природного середовища з кожним роком скорочувались.

  На сьогодні вкрай актуальною є розробка державної програми створення сучасної автоматизованої системи радіаційного контролю, яка нарешті дозволить отримувати дані щодо рівнів гамма-випромінення у режимі реального часу. Деякі кроки у цьому напрямку здійснюються вже зараз. Втім, це лише один з етапів оновлення. Для повної реновації системи радіаційного моніторингу конче необхідно насамперед здійснити переоснащення аналітичних лабораторій для впровадження сучасних методів визначень широкого спектру радіонуклідів штучного і природного походження, які мають бути контрольовані у природному середовищі відповідно до вимог міжнародних стандартів радіаційної безпеки.

  Підводячи підсумки багаторічної роботи гідрометеорологічної служби у сфері радіаційного моніторингу, слід все ж таки відмітити, що за час існування мережі радіометричних спостережень  підходи до організації моніторингу практично не змінювались. І досі програми регулярних спостережень орієнтовані в основному на визначення в об’єктах природного середовища залишкових радіонуклідів чорнобильського походження. Втім, натепер ситуація щодо поточного радіаційного стану на території країни та щодо потенційних джерел радіоактивного забруднення навколишнього середовища кардинально змінилася, що вимагає перегляду принципів організації радіаційного моніторингу, а також суттєвої оптимізації існуючої мережі спостережень з акцентами на транскордонному переносі радіоактивності з повітряними масами та поверхневими водами, спостереженнями у зонах впливу діючих АЕС, об’єктів поводження з радіоактивними відходами, об’єктів спадщини уранового виробництва і таке інше.

  При цьому безумовно необхідно зберегти потенціал мережі радіометричних спостережень гідрометеорологічної служби як єдиної загальнодержавної системи моніторингу природного середовища з метою протирадіаційного захисту. Розгалуженість спостережної мережі, регулярність і систематичність спостережень є вагомим фактором у випадках надзвичайних ситуацій, що супроводжуються викидами радіоактивності у навколишнє середовище, для відстеження розповсюдження радіоактивних речовин у просторі та часі, і, врешті, для об’єктивної оцінки та адекватного реагування на радіаційні чи ядерні загрози Україні.